Період первісного стада. Осмислення виховання як особливого виду людської діяльності почалось 35 – 40 тисяч років тому, при поступовому пристосуванні давніх людей до існуючого порядку речей.
Життя і діяльність первісної людини було примітивним. Смисл існування пращурів людини визначався їх світосприйманням. Природа була для них живою істотою, яка має свідомість. Мета виховання виникала стихійно і заключалася в підготовці до простого існування та усвідомлення світу як анімістичного феномена. Виховання первісної людини виглядало безсистемним, спонтанним, його зміст та прийоми ускладнювалися по мірі накопичення суспільного досвіду і свідомості. Спочатку виховання не було особливою функцією, а сприяло передачі життєвого досвіду.
Полювання на великих звірів, важка боротьба з природою могли здійснюватися тільки в умовах колективних форм життя, праці, використання. Все було спільним, між членами колективу не було соціальної різниці.
Суспільні відносини в первісному суспільстві співпадають з кровно родинними. Розподіл праці та соціальних функцій в ньому базувалось на природно біологічних основах, внаслідок чого існував розподіл праці між чоловіком і жінкою, а також віковий поділ суспільного колективу.
Дородове суспільство поділялося на три вікові групи:
- діти і підлітки,
- повноцінні і повноправні учасники життя і праці,
- похилі люди і старі, які не мали вже фізичних сил для повноцінної участі в суспільному житті.
На подальших ступенях розвитку первісного ладу число вікових груп збільшується. Людина, яка народилася, спочатку потрапляла в загальну групу підростаючих і старих, де вона зростала в спілкуванні з однолітками і стариками, які мали багатий досвід.
Цікаво, що латинське слово «educate» в буквальному перекладі означає «витягувати», в більш широкому переносному значенні – «вирощувати», а російське «воспитать» - корінь «питать», його синонім «кормить», звідки «вскармливать». В давньоросійській писемності «воспитание» і «вскармливание» - синоніми.
Вступаючи в відповідний біологічний вік та отримавши деякий досвід спілкування, трудові уміння, знання правил життя, звичаїв і обрядів, людина переходила в наступну вікову групу. З часом цей перехід став супроводжуватися ініціаціями, посвяченнями; тобто випробуваннями, під час яких перевірялась підготовка молоді до життя: вміння переносити біль, холод, голод, проявляти хоробрість, витривалість.
Відносини між членами однієї вікової групи і відносини з членами другої групи регулювалися неписаними, але строго виконуючими ся звичаями і традиціями, які закріпляли соціальні норми.
На зорі історії особливістю людства явилось групове, колективне виховання. Виховання в примітивних угрупуваннях готувало всіх однаково, воно визначалося общинним укладом життя, укріплювало даний спосіб існування.
Родовий лад В 9 – 8 – му тисячолітті до н.е. в різних регіонах світу, вчасності в Малій, Середній Азії, вперше відбувається соціальний і майновий розкол людей. Соціальним основним осередком стає родина, сім’я. Це якісно змінило заданість виховання, яке стало перетворюватися із загального, рівного, яке контролюється общиною у станово – сімейне. Діти виховувалися на прикладі батьків, які належали до різних груп спільноти ( жреці, вожді, воїни, інші члени). Уявлення про виховання у різних груп все більше розрізнюється. В сім’ях еліти час дитинства збільшується і відповідно посилюється виховний вплив на підростаюче покоління.
Люди первісної епохи поступово накопляють запас дидактичних прийомів. Дітям показували, що і як робити: як володіти палкою, виготовляти шкіру тварини та інше. Основним прийомом емоційно – психологічного впливу дорослих на дітей було механічне повторення.
Плинув час, і людина від пристосування до оточуючого світу все більше переходив до впливу на нього. З’являються люди, які мають досвід організованого виховання – шамани, жреці, старійшини. Вони володіють уміннями трудової діяльності, передачею установлених общиною забобонів
Час дитинства і виховання в первісному суспільстві недовгий – від 9 до 11 років. Самі маленькі знаходяться під наглядом жінок. Діти в грі імітують життя дорослих. Хлопці більше часу проводять з чоловіками, дівчата з жінками.
Поступово змінюються норми взаємовідносин дітей і дорослих. Спочатку дітям надається повна свобода, покарання не дуже жорсткі. В подальшому соціальні антагонізми роблять виховання більш жорстоким. Фізичні покарання стали розглядатися як природна необхідність.
Наприкінці первісно – общинного періоду традиція колективного виховання привела до появи так званих «будинків молоді» для дітей і юнацтва. По сутності це були перші навчально – виховні заклади, організовані для підготовки суспільної людини, передачі трудових умінь, знань, звичаїв. Основною формою виховання залишаються спільні ігри і заняття.
В умовах матріархату всі діти до 7 – 8 років (хлопчики, дівчата) виховувалися спільно під наглядом жінок, в більш старшому віці – окремо.
При патріархально – родовому укладі «будинків молоді» стають окремими для хлопців та дівчат. Виховання хлопців переходить до старійшин, жреців.
На стадії розпаду патріархальної общини з’являються окремі «будинків молоді» для рядових членів та еліти. Такі заклади, наприклад, існували у племен ацтеков та майя (Америка), майорів (Нова Зеландія). (Додаток 1) (Презентація)
Немає коментарів:
Дописати коментар