16.2. Концепції виховання особистості авторитарного раціоналізму

У сучасних умовах "педагогіка заборон і покарань" дещо трансформується, відмовляючись від своїх найбільшрадикальних проявів, у авторитарний раціоналізм.

Певною теоретичною основою авторитарного раціоналізму є біологізаторські теорії особистості. Серед них –гербартіанство, яке стверджує необхідність придушення дикої жвавості дитини; ортодоксальні теологічніконцепції особистості, згідно з якими людина є первісно гріховною істотою; фрейдизм, про який йтиме мова далі.

На цій основі представники авторитарного раціоналізму розглядають людину як істоту недосконалу, змимовільними інстинктами, у якій співіснує добро і зло. Тому лиха частина її натури, агресивна і заздрісна, повинна бути приборкана відповідно до соціальних установлень та звичаїв суспільства. Отже, соціалізаціяособистості повинна бути спрямована на "загнуздання", "приборкання" первісно руйнівних якостей людськоїприроди.

Психологічний аспект авторитарної стратегії полягає у застосуванні до індивіду неприємних для нього(аверсивних) впливів. У педагогічній літературі такі впливи порівнюють з електрошоком, який застосовують для того, щоб примусити тварину під час дре–сування реагувати потрібним чином. Як пише американський психолог К.Паттерсон, "контроль засобами неприємних наслідків або покарань приводить до виникнення почуттявимушеної необхідності робити що–небудь для того, щоб уникнути таких наслідків".

Одним із завдань застосування ідей авторитарного раціоналізму у практиці роботи школи її засновникивважають спасіння молоді від "паралічу волі", "втрати твердого характеру", формування ідеалів та моральнихцінностей, прийнятих у суспільстві, виховання поваги до авторитетів. Для реалізації цих цілей вчителі маютьзастосовувати рішучі заходи без коливань та сумнівів. Ці ідеї покладені в основу діяльності "силової моделішколи", чи "закритої школи".

Є декілька особливостей функціонування "закритої школи". По–перше, в ній існує ієрархічна структура чітковизначених ролей, яка обумовлює характер внутрішкільних стосунків. Поведінка учнів (нижчих у цій ієрархічнійструктурі) визначається чіткими правилами, їх порушення веде за собою неминуче покарання. По–друге,порушення дисципліни розцінюється як зухвалий виклик владі і небезпека громадському порядку. Цікаво, що у "закритих школах" існує практика, коли вчителі вимагають від учнів більше, ніж від себе, що отримало назву"чесного подвійного стандарту": вимоги, які ставляться до дітей, є ідеалом, до якого прагнуть і самі вчителі.

Така педагогічна технологія застосування покарань стала предметом досліджень багатьох вчених (Т. МакДаніел, Т. Гуд, Дж. Брофі, Дж. Добсон, Д. Дьюк. Ф. Джоунс та ін.), які радять діяти профілактично, тобтоскласти реєстр "неприйнятних поведінкових актів" і превентивно заборонити їх у формі адресованих учням"правил поведінки", що викладені лаконічно, безапеляційно. Рекомендуються і можливі форми покарань: догани,позбавлення задоволень, ізоляція від однолітків (стояння у кутку або у шкільній канцелярії), додаткові домашнізавдання, фізичні покарання. Більш серйозні провини караються тимчасовим звільненням від навчання таперебуванням у так званих кімнатах заспокоєння в межах школи (шкільних карцерах).

Методика покарань, відбита у книзі Т.МакДаніела "Сила у класній кімнаті", передбачає їх негайний таобов'язковий характер ("не треба вступати в полеміку і переговори з учнями, якщо ви вирішили, що покарання єнеобхідним"). Покаранню має передувати лише одне попередження ("використовуйте який–небудь сигнал, щоповинен попереджувати учнів про неприйнятність їх поведінки та покарання як її наслідок"); учитель повинензберігати самовладання і діловий тон ("уникайте мстивих або саркастичних реплік, акцентуйте увагу нанеобхідності покласти край неприйнятній поведінці, а не на своєму ставленні до учня"); не показуйте і не майте будь–яких сумнівів щодо своєї ролі у класі ("якщо підліток намагається уперто бунтувати, краще відучити йоговід цього. Фізичний біль виявляється чудовими ліками"). Покарання, безумовно, не є єдиним засобом у педотехніціавторитарного раціоналізму.

Рекомендації теоретиків стосуються і особливостей вияву рішучого настрою вчителя під час пропедевтикинегативних вчинків (висунення вимог, висловлення погроз, проведення бесід щодо правил поведінки тощо).

Отже, визначальною особливістю формування особистості згідно концепцій авторитарного раціоналізму єформування у молоді моделі "ритуальної поведінки" як показника її соціальної адаптації. Ритуальність поведінкиозначає, що індивід є достатньо адаптованим до моральних та правових норм суспільства і психологічно та практично готовим до переходу у світ праці. Головним засобом досягнення такої мети виступає інтенсивнедисциплінування молоді шляхом аверсивного контролю в межах школи.