10.3. Педагогічні ідеї Л. Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач–Квітка) (1871 – 1913) – українська поетеса, громадський діяч.Народилася у м. Новоград–Волинському. Леся Українка була не просто талановитим поетом, але й драматургом,прозаїком, перекладачем, публіцистом. В питаннях освіти її турбував напрямок діяльності українськихбуржуазних націоналістів по організації шкіл дія народу. У нарисі "Школа" вона виступала проти злочинноїполітики царизму, що була спрямована на обмеження бюджетних асигнувань для народних шкіл, на пригнобленнявчителів та учнів. З раннього дитинства Леся Українка цікавилась питанням освіти і культури. У 19 років вона написала для своїх молодших сестер підручник "Древня історія східних народів", що був надрукований після смертіпоетеси у 1918 році.

Велику увагу у своїх публіцистичних творах вона приділяла розгляду ролі вчителя в народній школі. Про ідеалвчителя вона пише в листах до А.С.Макарової: "Уже одно то, что в школе есть человек неплохой, не черствая педантка, и притом честная, есть большая польза для детей".

Мету сімейного виховання Леся Українка вбачала у формуванні громадянина–борця. В оповіданні "Помилка"письменниця при–ходить до висновку, що досягти цієї цілі можливо тільки розвиваючи природні здібності дитини.

Леся Українка також займалася питанням освіти дорослих, наполягаючи на організації колективних читань для народу. З цісю метою нею був складений каталог видань для таких читань. Спадщина Лесі Українки є ціннимвкладом не тільки в скарбницю укра–їнської та світової літератури, але й прогресивної педагогічної думки.