11.4. Особливості розбудови загальної, професійної й вищої школи у 20–ті роки

3 1919 року в Україні керівництво системою освіти прийняв на себе Народний Комісаріат Освіти, який здійснивнаступні кроки в реформуванні освітньої галузі: запровадження єдиної трудової політехнічної школи і пропаганда трудового характеру навчання і виховання; формування соціально–педагогічного напрямку досліджень науковцівта вчительства (за підтримки Г.Гринька, Я.Ряппо); запровадження двоступенезої системи освіти (з 8 до 13 роківта з 14 до 17); перетворення першого ступеня в дитячий будинок, а другого – в політехнічну школу із залученнямдо певного виду професійної діяльності.

Таким чином, Народний Комісаріат Освіти запропонував свій шлях розбудови шкільництва для найширших маснаселення України. При цьому кожна з національних меншин, що населяли Україну, також могла заснувати своїнавчальні заклади з викладанням рідною мовою. Початок 20–х років став періодом створення німецьких,польських, чеських, єврейських шкіл в Україні.

У 1921 – 1926 роках розвиток освіти в Україні характеризувався проявом двох протилежних тенденцій:залучення до української системи освіти загальних радянських педагогічних ідей, що було продиктованостворенням СРСР; формування в освіті Української РСР специфічних рис в організаційному та змістовомуаспектах. Основою цієї відмінності став розвиток соціально–педагогічних наук на основі рефлексології, у векторірефлексологічної моделі Західної Європи.

Видатні науковці–педагоги 20–х років – О. Залужний, В. Протопопов, І. Соколянський, Я. Чепіга, Я. Мамонтов –сформували основи розвитку цієї науки. Видавався науковий журнал "Український вісник експериментальноїпедагогіки та рефлексологів. Як наука, педологія включшіа в себе цілий ряд дисциплін: антропологію, анатомію,фізіологію, історію, етнологію, етнографію. Педагогіка також стала одним із структурних підрозділіврефлексології і повинна була виконувати функцію реалізації теоретичних засад, що розроблялись педологією.

Отже, перші десятиліття ХХст. в українській освіті можна визначити як період культурно–освітньоїнестабільності.

Формування незалежності України вивільнило значний науково–педагогічний потенціал української інтелігенції,спричинило до розгортання широкої мережі українських навчальних та.наукових закладів різного рівня, а такожгромадських культурно–освітніх організацій. Основними принципами, на яких будувалася українська освіта у 1905 – 1926рр., можна вважати рідномовність, доступність, рівноправність в отриманні знань. Створення СРСР та формування єдиної радянської системи освіти уніфікувало українську школу і нівелювало специфіку, якою вонавідрізнялась у 20–і роки XX ст.