16.1. Технократичні концепції формування особистості

Засновником технократичних концепцій формування особистості вважають американського вченого Джона Уотсона. Основою його вчення стала ідея про можливість довільної зовнішньої детермінації поведінки людини. Цевчення було пізніше розвинене в роботах американського психолога Едуарда Торндайка та його послідовників, якістверджували, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим факторомспадковості, зовнішнє середовище виступає могутнім "проявником", стимулятором розвитку цього потенціалу.

Таким чином, завданням вихователя є, передусім, організація впливу зовнішнього середовища згідно з класичноюбіхевіористсь–кою схемою: "Стимул – реакція – підкріплення". Виходячи з цих позицій, соціалізація особистостіпостає пристосуванням індивіда до умов середовища. Цей процес здійснюється шляхом засвоєння ним тенденційреагувати певним чином на певні ситуації, як модифікація поведінки індивіда з метою його найкращої адаптаціїдо стандартів та норм сучасного суспільства, підготовка "функціональної" людини.

Цю адаптацію Е.Торндайк розглядав як формування поведінкових навичок, що означало "вдруковування" зв'язківміж стимулами та реакціями. У практичній діяльності "вдруковуванню" передбачало виробку "правильних"реакцій і усунення "неправильних", тобто випробування різних підходів, поки не буде віднайдений "правильний"варіант реакції, а потім її тренування доти, доки вона остаточно не буде закріплена.

Окреслене вище біхевіористське розуміння сутності соціалізації визначає основний зміст сучаснихтехнократичних (сцієнтистг– ських – від англійського science – наука) педагогічних теорій, сутність якихвизначається, перш за все, розглядом на першому плані питань регулювання зовнішньої поведінки людини шляхомформування у неї соціально схвалюваних реакцій на основі ретельно розробленої педагогічної техніки.

Певну роль у технократичній філософії виховання відіграє доктрина соціальної інженерії Бурруса Ф. Скіннера тайого послідовників. В основу цієї доктрини, сформульованої, перш за все, у роботах Скіннера "Другий Уолден" (1948) та "По той бік свободи та гідності" (1971) покладено положення про можливість маніпулювання поведінкоюіндивіда відповідно до визначених цілей навчально–виховного процесу.

Розробляючи власну педагогічну технологію, Ф. Скшнер глибоко проаналізував сутність домінуючої протягомтривалого етапу розвитку людства авторитарної педагогічної практики. На його думку, для авторитаризмухарактерним є, перш за все, застосування методів контролю (насилля, покарань, як фізичних, так і вербальних,здійснюваних у формі висміювання, сарказму тощо) як засобів реагування на "неправильну" поведінку індивіда.

Засновники доктрини соціальної інженерії у своїх міркуваннях слушно зауважували, що насильницькі методиконтролю за особистістю перетворюють навчання у неприємну справу, породжують емоційну і навіть фізичнупротидію з боку учня, негативно впливають на особистіші та професійні якості вчителів (вони стаютьдратівливими, агресивними, нездатними до продуктивного творчого спілкування з учнями). Така практика має іможе бути докорінним чином змінена шляхом переходу від аверсивних форм контролю до протилежних –потенціюючих (підкріплюючих) впливів на особистість людини.

Отже, за Скіннером, слід докорінно реформувати практику виховного контролю у сучасних навчально–виховнихзакладах. В основу такої практики варто покласти професійно розроблену систему підкріплень, причомупереважно позитивних (заохочення бажаних поведінкових реакцій). Разом з тим доцільно застосовувати інегативі підкріплення, які, на думку Скіннера, не мають нічого спільного з аверсивним контролем, оскількидають дитині можливість змінити аверсивну міру впливу на неї, висловивши готовність поводитися необхіднимчином.

Аналізована поведінка (під поведінкою психологи біхевіористського напрямку розуміють всі види реакцій,притаманних людині (Р.Тайлер)) є добровільним поведінковим актом, який здійснюється у бажаному длявихователя напрямі. Тобто, всі види життєвих проявів людини розглядаються біхевіористами крізь призму "відкритої поведінки" – поведінкових актів, що піддаються об'єктивному виміру.

Окреслена вище стратегія формування особистості базується на розроблених Скіннером принципах, якірозкривається у таких положеннях: якщо поведінка веде за собою явно позитивні наслідки (тобтосупроводжується позитивним підкріпленням), то вона, ймовірно, буде повторюватись; якщо поведінка невикликає явних наслідків, або ці наслідки є нейтральними (реакція непідкріплення), то вона буде мати тенденціюдо зникнення; нарешті, якщо поведінка супроводжується негативними наслідками, інакше кажучи, покаранням(негативним підкріпленням), то індивід буде прагнути змінити її таким чином, щоб уникнути цих наслідків.

Технократична концепція формування особистості справедливо піддається критиці, яка полягає в тому, що їїавтори нехтують всією повнотою внутрішнього світу дитини, її морально–ціннісною сферою, оскільки ця сфера не підлягає об'єктивному виміру. Щодо трактування мети та методів здійснення освітнього процесу,представники технократичної педагогіки дотримуються таких позицій. Метою навчання є оволодіння учнямипевним "поведінковим репертуаром", який включає чітко визначену систему знань, умінь та навичок, які можнареально продемонструвати та проконтролювати. Така постановка цілей вимагає, як пише американськийвчений Т.Герман, високого ступеня чіткості і структурної визначеності навчального процесу. Критики такогопідходу вважають, що через таку "чіткість" та "визначеність" фактично знімається питання про творчийхарактер викладання, оскільки ідеалом стає точне слідування за приписаним шаблоном діяльності, якаперетворюється у муштрування учнів у виконанні тестів.

Отже, у технократичній стратегії формування особистості провідну роль відіграє ідея трансформації дитячоїповедінки у бажаному напрямі шляхом досконало розробленої системи заохочень та покарань.

З 80–тих років XX століття на Заході регулярно друкувались роботи, присвячені проблемам модифікаціїповедінки як в умовах шкільного навчання, так і в будь–яких інших організованих групах – від дитячого садка довиправних закладів та армії.

Важливим теоретичним джерелом для розробки програм модифікації поведінки слугує теорія соціальногонавчання А.Бандури, в якій йдеться про важливість для формування поведінкових навичок індивіда (або групиіндивідів) наслідків поведінки "моделі", яку вони спостерігають. За таких умов учні навчаються шляхомспостереження за поведінкою "моделі" (в якості моделі слугує інший учень або група учнів – референтна група),зосереджуючи увагу на винагородах, які вона отримує внаслідок бажаного для контролерів (вчителів, батьків) способу дій.

У результаті, як передбачає автор концепції соціального навчання, учні будуть прагнути імітувати дії "моделі",моделювати свою поведінку у напрямі, необхідному для контролерів, з метою отримання позитивногопідкріплення (винагороди). Американські дослідники підкреслюють важливість "соціальних підкріплень", оскількисоціальні контакти і схвалення з боку інших є фундаментальними потребами індивіда. Такою "моделлю", якійповинні наслідувати учні, виступає і сам учитель, дорослий, дії яких є ефективними, якщо учні відчуваютьемоційну прихильність до вчителя, дорослого, а він у свою чергу, з повагою ставиться до учнів.

Виходячи з ідеї позитивного підкріплення, Ф. Скіннер розробив концепцію педагогіки без покарань, згідно з якоювчитель має перейти від покарань до позитивного підкріплення шляхом переважного реагування не на невдачі, а науспіхи вихованця. Подальшим розвитком скіннерівської моделі нерепресивної педагогіки є концепціяамериканського психолога Д.Примека. Він, розглядаючи позитивні підкріплення як найважливіші детермінантилюдської поведінки, не обмежується лише їх використанням як післядії по–ведінкових актів, але звертається домотивації цих актів (мотивуючого попереднього настроювання особистості). Американський дослідник виходитьз того положення, що вихованці готові виконати завдання, навіть не дуже приємне, якщо їх чекає зарані обіцянавинагорода у вигляді улюбленого виду діяльності. Тому необхідні спостереження за дітьми з метою виявлення їхуподобань. Таким шляхом, на думку Примека, можна отримати ключ до бажаного впливу на вихованців.

Одним із варіантів методики модифікації поведінки особистості є програма "знакової економії". Сутність цієїметодики полягає у тому, що учні вступають з учителями в своєрідні договірні стосунки, які передбачаютьможливість для учнів, як пояснює американський дослідник Т.Герман, заробити знакові (тобто умовні)підкріплення за певні поведінкові акти. При цьому попередньо визначається кількість знакових підкріплень (нимиможуть виступати бали, які записуються вчителями в індивідуальні картки учнів, жетони тощо), щообмінюються учнями на реальні матеріальні винагороди (солодощі, канцелярські товари, спортивне знаряддятощо) або на такі нематеріальні заохочення, як додатковий вільний час, екскурсії тощо. Отже, методика "знакової економії" базується на традиційному для біхевюристської психології механізмі асоціації певних вчинківіндивіда, до яких його бажано привчити, з реальним заохоченням цих вчинків.

Отже, ефективність застосування методик модифікації поведінки залежить значною мірою від того, наскількивчитель, як "агент підкріплення", володіє його технікою, У керівництвах американських педагогів до таких методик звертається увага на необхідність не обмежуватись лише словесними проявами підкріплення ("так", "добре", "молодець", "правильно"), а використовувати їх широкий невербальний спектр: посмішки, жести, легкідотики, кивки головою тощо. Тим самим, стиль спілкування з учнями має бути не просто доброзичливим, алеретельно продуманим в інструментальному плані.

При достатньо високій ефективності технократичних сцієнтистських концепцій соціалізації особистостідослідники відмічають той факт, що в них фактично знімається питання про формування внутрішньої духовноїсфери особистості, тобто її переконань, ціннісних орієнтацій тощо.