6.1. Освітня програма Кирило–Мефодіївського товариства та діяльність його членів

Закріпаченням селянства, ліквідацією Гетьманщини, Запорожської Січі – останнього Збройного оберега і захисника народу, шшщенням демократичних засад українського суспільства, рідної Школи завершився шалений наступ російського самодержавства на терені України кінця XVIII – початку XIX ст. Потужний Імперський поступ на українській землі призвів до духовного пригнічення, зневіри в майбутньому українського народу, його деморалізації і винародовлення (втрати ним ознак нації).

Українське панство в цих умовах зрадило свій народ і піддалося на спокуси нових колонізаторів – дворянські титули, чини, міктності, владу. Тільки незначна частина української шляхти ішлишилася вірною своєму народу, проте і вона втратила віру в його майбутнє, змирилася з "малоросійською" долею батьківщини (М. Гоголь, І. Котляревський, Г. Квітка–Основ'яненко, П. Гуппк–Артемовський та ін.).

Духовному пробудженню українського народу сприяло "Слов'янське товариство Св. Кирила і Мефодія". Ця таємна поліпімна організація, заснована в грудні 1845 p., складалася з відомих прогресивних діячів України: М. Костомарова (1817 – 1888), М. Гулака (1822 – 1899), В. Білозерського (1825 – 1899). Потім, прім Т. Шевченка, кирило–мефодіївцями стали О. Маркевич (1822 – 1867), П. Куліш (1819 – 1897), І. Посада (1823 – 1894), О. Навроцький (1823 – 1892), Г. Андрузький (1827 – р. смерті невід.) та ін. Варто назвати, що слідчі справи містять прізвища 93 осіб, причетних до Кирило–Мефодіївського товариства.

Незважаючи на короткочасне існування товариства (грудвЯ 1845 р. – березень 1847 p.), його учасники виробили і прийнв ли "Статут слов'янського товариства свв. Кирила і Мефодія", і також програму – "Книги буття українського народу" (відомі під назвою "Закон Божий") та "Головні правила товариствн'\ Крім того, було підготовлені звернення до "Братів українців!" щ до "Братів Великоросіян і Поляків!", в яких стисло відображенії основні ідеї згаданих вище програмних документів.

Дізнавшись про заснування Кирило–Мефодіївського товари ства як політичної організації, Т.Г. Шевченко виявив готовніов пристати до нього, поставився до його ідей з великим запалом, готовністю співробітничати з більшості питань, і особливо з прН блем освіти, майбутнього політичного переустрою суспільства,

Численні дослідження діяльності Кирило–МефодіївськдИ братства не однозначні в оцінці позицій його учасників, розділи ючи їх на "поміркованих" і "революціонерів", що узгоджувалоЯ з партійними установками колишнього режиму. Тому відійшов» ши від традиційного класового підходу, концептуально важли» вим слід вважати положення, за яким кирило–мефодіївці буЩ одностайними у скасуванні самодержавства, кріпацтва, заміни монархії республікою, широкої освіти народу, визнання націо нальних прав України.

Основний документ кирило–мефодіївців "Закон Божий" ("Книга буття українського народу") складався з 63 різних за обсяпИ статей (параграфів), що становлять морально–філософську кОщ цепцію, в центрі якої – доля народу. Всі три примірники про грамового документа кирило–мефодіївців, що були вилучені під час арештів, написані рукою Миколи Івановича Костомароїш, Однак є всі підстави вважати, що Т.Г. Шевченко брав актишіу участь в обговоренні тексту "Книги буття українського народу" ("Закону Божого") і до багатьох статей (параграфів) цього істОї ричного документа увійшли думки і переконання Кобзаря, ни світлені ним у прозових і поетичних творах.

Основні документи Кирило–Мефодіївського товариства царська влада визнала як такі, що спрямовані проти панівного ладу, підривають його і є небезпечними. Такими вони були й насправді, бо в тій же 63–й статті Катерина II, руйнівниця Запорозької Січі, називається непристойними словами, а саме: "А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, надшила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невільниками".

Подібні ж оцінки катам українського народу, кровожерному Петрові І та Катерині II, дав Т.Г. Шевченко у своїй поезії.

Через усі документи товариства, творчість М. Костомарова, II. Куліша, Т. Шевченка та ін. стверджуються світлий оптимізм І міра в безсмертя України: "пропала Україна. Але так здається... ..Лежить в могилі Україна, але не вмерла бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і «нову озоветься до всіх братів своїх слов'ян, і почують крик її, і Встане Слов'янщина... Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в союзі слов'янськім".

Складовою програмних документів кирило–мефодіївців була освітня програма. Нею передбачалося:

заснування шкіл з рідною мовою навчання;

видання книг і посібників для простого народу;

розширення сфери вживання української словесності в ипуці;

зближення з народом, сприяння поширенню освіти.

Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш та інші кирило–мефодіївці були справжніми виразниками освітянської політики кжариства, присвятили все своє життя пробудженню людини, її шіхистові. Тарас Шевченко проголосив метою свого життя боротьбу за долю пригноблених: Воскресну Нині Ради їх, Людей закованих моїх, убогих, нищих... Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово...

Кирило–мефодіївці пропагували ідеї товариства в навчльних закладах: М. Костомаров у своїх лекціях у Київському унЯ верситеті; В. Білозерський і Д. Пильчиков серед вихованції Полтавського Петровського кадетського корпусу, де вони вчителювали. Кирило–мефодіївці знайшли в Полтаві немало прихильників. Серед них була і дочка відомого письменника та громадянського діяча В.В. Капніста – С.В. Скалон.

Члени товариства дбали про написання й видання книжок, доступних простому народові. Саме тоді вирішено було організувати збирання коштів для книгодрукування, написати історю України та інші книги в дусі ідей товариства. Виникла навів ідея заснувати для цього окреме легальне товариство. Цю думку підтримали професор Харківського університету А.Л. МетлиИ ський і вчитель Полтавської гімназії Л.І. Боровиковський. І цього приводу тричі відбувалися наради, в яких брали учаоЛ Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак і П. Куліш.

У численних спогадах про Т.Г. Шевченка, у дослідженнЯ М.Л. Рудька про Т.Г. Шевченка і Київський університет, матерИ лах про Кирило–Мефодіївське товариство та інших досліджвЯ нях аналізуються основні документи товариства з огляду на от вітянську політику уряду, розвиток українського ШКІЛЬНИЦТВ») педагогічної думки, сімейного виховання тощо.

Як вказує один із дослідників діяльності Кирило–Мефодіївського товариства Г.Я. Сергієнко, кирило–мефодіївці виступали палкими поборниками поширення серед народу освіти як могутнього засобу усвідомлення пригнобленими масами їхнього становища й необхідності боротьби за своє визволення з–під гніту, Передбачалося здобути від уряду дозвіл на відкриття шкіл f державних і поміщицьких селах, написати короткі підручники українською мовою з історії, географії, рахівництва і сільської господарства.

Для кирило–мефодіївців була чужою національна замкнутість їм ненависть до інших народів. Відмежовуючи російський народ від росій–ського царизму, польський – від його шляхти, поет–революціонер (Т. Шевченко) справедливо зауважував, що горе цих народів подібне до горя українців, що скрізь кривавим потом і слізьми простого люду міситься насущний хліб, народ падає в кріпосницькому ярмі, "латину свитину з каліки знімають", щоб "обути княжат недорослих", "розпинають вдову за подушне", жорстоко розправляються з тими, хто пробує протестувати проти суспільних несправедлиіостей.

Царизм жорстоко повівся з братчиками, бо боявся поширення правди про історію України. Остання б сприяла пробудженню національної свідомості українського народу і його боротьбі за свою незалежність.